Ніби у відповідь на саміт міністрів закордонних справ "Великої сімки", який відбувся напередодні у столиці Канади Торонто і на який не запросили главу МЗС РФ Сергія Лаврова, російський міністр закордонних справ гордо полетів до Пекіну, щоб зустрітися із Сі Цзіньпіном. Традиційно, для журналістів пролунали стандартні слова про "стратегічне партнерство" Росії та Китаю, про численні "конструктивні зустрічі" між Путіним і президентом КНР та про "атмосферу доброзичливості" між обома країнами.
Читайте також: Саміт G7 та його рішення щодо України: "зрада" чи "перемога"?
Немає сумнівів у тому, що в цих словах таки є велика доля правди. Інтереси КНР та Росії доволі часто збігаються: дві держави вбачають у Вашингтоні загрозу та хочуть втерти носа американцям. Росія з ревнощами та роздратування слідкує за тим, як Штати діють у Східній Європі, колишній сфері впливу СРСР, та на Близькому Сході, а Китай переймається американською активністю в Азійському регіоні.
У Путіна та Сі Цзіньпіна спільний ворог – Америка
Недарма Сі Цзіньпін п'ять років тому свою першу закордонну подорож у ролі лідера КНР здійснив саме до Москви. Це повинно було продемонструвати єдність та партнерство РФ та Китаю. Насправді економічні відносини між цими двома країнами стають дедалі тіснішими – особливо з того часу, як Росія "вистрелила собі в коліно", напавши на Україну та побивши через неї горщики з країнами Заходу. Обидві держави разом здійснюють великі енергетичні проекти. Китай вкладає мільярди в російську "Роснефть", а нещодавно завдяки китайським інвестиціям "Газпром" запустив у Північному Сибіру термінал для скрапленого газу Yamal LNG.
У Північному Сибіру почав діяти термінал для скрапленого газу Yamal LNG, який проспонсорував Китай
Більше того, наразі Росія зголошується на такі кроки, яких ніколи не допускав навіть Радянський Союз, а саме – надає Китаю зразки озброєнь, які сама вважає за найсучасніші (принаймні, вихваляється їхньою інноваційністю на весь світ). До прикладу, протиповітряні ракетні комплекси С-400 або винищувачі Су-35. Здається, росіяни більше не бояться, що хитрі китайці скопіюють їхні технології та стануть, як звикли, виготовляти такі ж зразки техніки, але під своїм іменем та дешевше. Можливо, це відбувається через "зростаючий рівень довіри між двома країнами", про який заявив Лавров у Пекіні, але, ймовірніше – через те, що Китай вже перегнав Росію в галузі військових технологій та "найновітніші" російські розробки вже не цікавлять китайських інженерів на предмет "поцупити та скопіювати". Можна просто купити та адаптувати, а красти краще в європейців та все тих же американців...
Читайте також: Новий виклик Китаю: Білий дім посилює тиск на Пекін
Не конкуренти
"Русский с китайцем – братья навек", – співали у старій пропагандистській пісні, яку написали в 1949 році, коли за підтримки Москви з'явилася Китайська Народна Республіка. А як щодо зараз? Старі часи повертаються?
Найімовірніше – ні. Реальність виявилася набагато складнішою: незважаючи на запевняння у вічній дружбі, сучасна Росія для Китаю – не партнер. Швидше – васал, нерівноправний ні в чому. Це можна відслідкувати за трьома "зонам впливу": Центральній Азії, Далекому Сході РФ та Арктиці.
У пострадянських азіатських країнах Росія ще донедавна, здавалося, почувалася цілком непогано: еліти країн на кшталт Казахстану все ще спілкуються російською мовою, "сахаються" конфліктів із Росією (особливо після підступного нападу росіян на Україну) та підтримують російський "Євроазіатський економічний союз". Але у цей регіон Китай "проникає" все сильніше: розробляє спільні енергетичні проекти з Туркменістаном, Таджикістаном та Казахстаном, інвестує мільярди в інфраструктуру цих країн у межах проекту так званого нового "Шовкового шляху", стає центральним покупцем місцевих товарів та постачальником імпортних.
Читайте також: Лідер Китаю заявив, що протекціонізм несе ризик для глобальної економіки
Китай є дуже привабливим партнером для місцевих екс-радянських автократій: він не чинить відкритий політичний тиск, як це роблять зарозумілі кремлівські бонзи, але й не дзижчить постійно про права людини, як звикли західні країни. Китайці просто "продавлюють" свої економічні інтереси, в першу чергу – енергетичні. Адже, якщо нафту та газ можна буде отримувати через нові нафто- та газогони з Центральної Азії – то в такому випадку китайці зможуть просто диктувати росіянам свої умови, взагалі не зважаючи на їх "хатєлкі".
Обсяг китайської торгівлі з центральноазійським регіоном сягнув у 2017 році за позначку в 30 млрд доларів. Водночас відповідний російський торговельний обсяг не досягає і двох третин від цієї суми, до того ж має тенденцією до зниження, навіть незважаючи на хвалену "євроазійську інтеграцію" за московським сценарієм. На ризик, що Китай стане довготривалим економічним гегемоном у цьому регіоні, Москва мовчки погоджується – просто через те, що взагалі не має що цьому ризикові протиставити. Росія давно вже перестала бути економічним конкурентом для КНР.
Непроста дружба Росії та Китаю. Ілюстрація Девіда Паркінса
Дарована нафта, дарований газ
Утім, принаймні політично та у військовому напрямку Москва ще може якось себе проявити в Центральній Азії – здебільшого через те, що Пекін у цьому регіоні подібної активності намагається відкрито не демонструвати. А в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні її карти очевидно слабкіші. Далекий Схід Росії – малонаселений та економічно нерозвинений регіон, в якому Путін сподівається на розвиток... за китайські гроші. Але досі Пекін у регіоні, який за площею дорівнює приблизно двом третинам Китаю, але налічує всього-на-всього шість мільйонів жителів, цікавиться здебільшого транзитними проектами для російських корисних копалин, які "течуть" до КНР: у 2009 році китайці профінансували подовження Східно-Сибірського нафтопроводу до Дакіну (25 млрд доларів) та вибили за це знижку на нафту від росіян. Так само і з газогоном "Сила Сибіру": росіяни змушені будувати його за власні кошти (китайці лише пропонують надати кредит на це будівництво – тобто, гроші треба буде повернути) та продавати в КНР газ за цінами, значно нижчими за європейські ринкові.
Читайте також: США звинуватили Китай у крадіжці технологій і готові ввести митні санкції
Щодо інвестицій та інфраструктурних проектів, які не стосуються сировинного сектору – то вони ледве животіють: щоправда, китайці пообіцяли мільярдні інвестиції, але жоден проект не втілився у життя. І не через китайців, а через росіян, які не квапляться виконувати власні обіцянки.
Найкращим прикладом подібного "співробітництва" є будівництво нового залізничного мосту через Амур: в той час, як китайці збудували свою секцію у 2016 році, як і було заплановано, росіяни будують його ще й досі. Реальні інвестиції Пекіну в цей регіон не сягають навіть одного мільярда доларів. Для порівняння: лише у Казахстан Китай інвестував протягом останніх п'яти років більше ніж 10 млрд доларів.
Свою частину мосту через Амур збудував поки лише Китай, Росія ж зводить його досі
"Холодна" конкуренція
В Арктиці співпраця між Пекіном та Москвою також не є рівноправною. Термінал для скрапленого газу "Ямал" в Сибіру – це, певно, найбільший спільний проект. Нещодавно Китай взагалі проголосив себе "близькою до Арктики державою", аби підкреслити свої інтереси в цьому регіоні – тобто вступив у пряму конфронтацію з Москвою, яка традиційно зазіхає на Арктику як на "своє". І в цій конфронтації Китай користується не "ноу-хау" свого "стратегічного партнера", а послугами... маленької Фінляндії: разом із фінами будує цілий криголамний флот та намагається "порозумітися" з усіма іншими арктичними державами (в першу чергу – зі США) за винятком Росії.
Китай тримає арктичні дослідницькі станції в Норвегії – шукає там нафту, прокладає скловолоконні кабелі до Гренландії та інвестує мільярди, купуючи канадський нафтогазовий концерн Nexen. Москві ж від цього "розмаїття" не перепадає анічогісінько.
Для Росії це означає, що вона програла конкуренцію за китайські інвестиції для своїх арктичних проектів – насамперед через відсталість власних технологій, а також і тому, що китайці хочуть витіснити росіян із будь-яких можливих проектів у цьому регіоні. Це ще раз підкреслює, що відносини Росії з Китаєм наразі стали цілковито асиметричними, а хвалене "стратегічне партнерство" все більше нагадує нерівний шлюб – із розчаруваннями та порушеними обіцянками. Схоже, запланований на червень візит Путіна до Пекіну теж нічого не змінить.
Читайте також: У Китаї прокоментували можливість торговельної війни із США